ступа чиясь і щось мигонуло мимо віконця.
— Мама! — покрикнула Галя.
— Нї, се не мама, — одказали брати.
— О! — шепотнула Галя, оченятка в неї побільшили ся, а бровенятка вище зняли ся.
— Не бійсь, Галю! — промовив менший брат, усї вони виглядали з печі витягнувши шиї.
Отже відчинила ся хатка — і старший брат уступив.
Господи сьвіте, який вигук, побачивши його! Як же до його кинули ся! Як же за його вхопили ся! Як же не знали, що казати й про що спитати! Несподївані радощі такеньки усїх обхопили, що у голові закрутило ся, у очах усе округи заходило й затанцювало — усї обстипили старшого брата і більш, чули, що він тутеньки, нїж його на очи бачили, то й не вжахнули нїкого їх у раз, що старший брат смертно блїдий, що волосє в його поплутане та попатлане, що комір у сорочцї подраний, наче хто ухватив силоміць і що він не промовить слова, обіймаючись із ними усїма, тільки важко дихає. І Галя перша покрикнула: “О, який же став ти білий! О який же став ти наймит! Такий самий, як колись я бачила, по дорозї за хазяйськими волами йшов! Такий самісїнький!”
І Галя своїми жвавенькими оченятками у їх питала ся: — чи її правда!
Правда, правда! Зробивсь старший брат білий, як крейда й спражнїй наймит… Та чого-ж се комір розірваний, чого-ж се волосє поклоче-