лу, й рід величний, й усякий достаток добрий. Баштан в його великий славний: людей повно раз-у-раз — і городян і селян: він із жінкою своєю ходить похожає та спродає, та гроші лїчить та балакає й жартує з купцями своїми та погукує на наймита свого. Родючий баштан жовтїє динями, зеленїє кавунами й усяким овощем — рябить люд і купчить ся коло куріня хазяйського, наймит усїм услугує, подає, носить возить, мете, складає: хазяїн шле його — він іде й повертає — хазяїн іще нарікає: хазяїка гонить — він біжить та назад поспішаєть ся — хазяйка ще лає його: купцям годить, чужим людям прислугує, тай ті не приймають за добре і разу не подякують тоже, нїколи за душу живу його не помислють. Ранок ясний минув, день змерк горячий, вечір потемнїв сьвіжий, а сон не бере, нема спокою, сумно та важко. Коли-ж відпустить? Коли вияснить? Чи коли згладить ся з сьвіту та кривда нерівна? Чи буде полегкість? чи вменшить ся хоч мало скорботи? Чи колись щось буде?
Хлїбороб був собі тихий роботящий чоловік, дбайливий, обережний: знав уже він як у сьвітї жити має простий чоловік межи князі та сильники, то так він і жив собі й добре йому ся вело усе: він нїкого не зачіпав і його нїхто не займав, — вікував він собі гарненько з дочкою своєю одиночкою. Господарство хоч не яке там скарбове, — можна-б йому цїну скласти, та таке-ж то порядненьке, любеньке, що кращого й не бажати.
