— то здаєть ся, що дусить її якась туга і чогось боязкс їй і що від тії душної туги так вона метушить ся коло печі, що не від диму в неї і сльоза біжить.
Діждали ся — вечеря готова: Галя сьмієть ся й усї вечеряють і спати лягають. Огонь у печі потроху погасає, наче сам почина дрімати, гасне зовсїм — у хатцї темнїсїнько, й усї засипають.
Ранїшний холод не хоче нїяк дати поспати, пройма і таки хоче побудити й таки обудить. Уже мати у печі запалила — дрова знов тріщать, полумя шиба, димно у хатцї: в віконце сьвітить ясне сонечко і блищить снїг біленький. От і снїданнє їм готове й мати поспішаєть ся йти на поденщину і приказує їм бути розумниками і йде собі.
У недїлю, в усяке сьвято, їм красше було: мати не ходила на роботу, можна було влїзти у її латані чоботи, загорнутись у її праховеньку кожишаночку і хоч трудно, а все таки можна було погуляти коло хатки — і вони усї гуляли по черзї, навіть Галя, що само уся була, може не завбільшки чобота. По тому мати їм казки усякі розказувала і усякі бувальщини. І що за такі славні часом казки, що то за сьмішні які! І дуже-б богато вони сьміяли ся ї тїшили ся, коли-б їм не мішало неньчине обличчє — таке обличе помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нїчого й сама з ними разом всьміхаєть ся на усе сьмішне та потїшне у казцї.
Одного разу мати прийшла до дому і вхо-
