Від міста шляхом надходила молодиця, й стрічалися вони з дівчинкою, і разом додому поверталися, вірнесенько розмовляючи, згадуючи, чи сподіваючись, чи горуючи.
А тим часом Кармелеві вороги не всипляли: казано взброїтися шукачів і слідців, повелено стріляти, якщо не можна буде живцем взяти.
Багато-багато тих днів минуло, що кожного дня молодиця й дівчинка стрічали кожне обличчя, чи не несе воно страшної віди, прислухали до кожного слова, чи не промовиться гірка вість. Багато-багато перебулося тих днів, поки аж прийшов той день, що по місті новина, як стріла, пролетіла. Кармелюк ранений! Кармелюка везуть!
І привезли його. І знову йому темна темниця, суд угніваний, важчі та кріпші кайдани і зсилка дальша та скрутніша. Знову його стріла й провела людська зграя купами, гомонячи, жалкуючи. Тоді знайшлася його жінка і дочка. Як першого разу — вони тепер його проводжали, як першого разу — вірна дружина знову промивила до його: »Буде, як кажеш«, а дитина плакала й цілувала його, а він, як перш, сподівавсь на ліпші часи; знову казано зсильним рушати, і рушили, і зник він знову з очей, і, як перш, тільки дерева при шляху вирізувалися на ясному небі з того краю…
Його гнали все далі та далі, а вони, зоставшися, тяжче та тяжче заробляли та… та дожйдали.
Востанє бачили люди молодицю з дівчинкою тоді, як востаннє чутка була розбіглася, що Кармелюк визволивсь, повернувсь: чутка та пропала,
