село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною, та запевняючи себе, що знов з нею побачиться хутко. І до млина він приїхав — дівчина в його з думки не йшла, і почав він роспитувати мельника, що то за такі люде Книші, й як вони живуть, і який в їх звичай. А мельник той був чоловік дуже понурий, дуже довгоусий і дуже високий, і балакати не любив, а ще гірш не любив, росказувати, і від його Кармель не довідавсь би зроду нічого, коли б не було мелникової дочки. Мельникова дочка любила балакати, а ще лучче любила росказувати, а ще лучче, мабуть, любила вона роспитувати. Вона ж то і почала була питаннями, та від Кармеля не примогла жодного пуття доброго допитатися. Як нарожденець нічого не відає й тільки повертає очі до світу і ручиці простягає до світу, так само Кармель не турав ні про що, тільки усе питав про своє. Вбачаючи теє мельникова дочка покинула сама питати та почала оповідати. Маненька вона була й прудкенька, не мов пташка, та жадна пташка, мабуть, не нащебече у годину такого, як вона нащебетала Кармелеві. Хутко довідавсь від неї Кармель, що Книш з Книшихою багатії люде, що в їх сім пар волів, держуть вони дві корови, і пшениця у їх сього року гарно зійшла, і той рік теж усе поле в їх уродило; що дочка в їх заміж пішла, теж за багатого, і носить золоті очіпки; що в старих
