мене про вас грошей!“ — одказує брат. — „Давай бо по волі, а то візьмемо силоміць!“ — грозять вони йому й близче підступають. Сестра заплакала, закричала й затулилася руками. І чує вона поміж гомоном, говіркою та сваркою чийсь голось її вговоряє: — „Не плач, дівчино, і не бійсь!“ — Хутенько відняла вона руки від личка й глянула, хто перед нею стоїть, — і вже до-віку з памьяти в неї не вишла та краса чудова. Страх її й жах минувсь увесь і такий спокій обійняв її, що хоч жити, хоч помірати зараз — усе те зарівно. Вона склала руки, дивилася та слухала.
Одібрали гроші в брата, та й пустили їх.
— Багато вбогих бідолах у світі нищить голод і холод — памьятайте! — промовив той голось самий, що вговоряв дівчину: „не плач, не бійсь“ — отаманів голос.
Ніхто в дівчини не зняв з шиї дорогого намиста з дукачами — вона сама зняла його й кинула отаманові під ноги і чула від його: — „Спасибі, дівчино!“ З того ж часу все для дівчини якось наче помарніло й повьяло: і місця і обличчя всі поробилися без цвіту і без квіту наче. Каже дівчина отцю й неньці: — „Тату, мамо! піду я у манастирь!“ — і пішла в черниці.
А брат її, не кажучи слова, не давши віди жадної отцю, ані матері, ані приятелеві, ні товаришеві, зібрав усе добро, яке собі мав, покинув усю придо-
