А Маруся повернулася до-дому. І дома, і в сусідів усі й усе ще спало — тільки що схід порожевів пломенистий та листочки на деревах жвавій трепихалися.
І знов пішли дні за днями й часи за часами. І що-дня, що-години розбійнича зграя в Чорному лісі прибільшалася, і що-дня, що-години багаті та вельможні люде гірш та гірш лякалися й трівожилися. І порішили вони чи так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана, й вирядили шукачів та слідців і обіцяли велику їм платню й награду: „аби ви нам того отамана узяли“. Отсе ж тії шукачі й слідці розроїлися скрізь купами, шукаючи та висліжуючи.
Проте час минав, а отамана все не примогли ще піймати. Не раз розбігалася чутка: — „зловили отамана!“ й цілі тичби людей збігалися на його дивитися, порушені причаством, недовірством, дивом, цікавістю, непевностю, — аже ж чутка показувалася неправдива. Правда, ще зловили десь у лісі чоловіка непевного, та це був якийсь бідолаха, що його вигнала на великий шлях нуждонька та бідонька, або й зовсім безвинний перехожий часом був схоплений. Чутка така теж розбігалася, що чарував усіх отаман, що очі одводив, доторкавсь серця; розбігалась чутка, що його голоса чути, його погляду стріти, а його краси бачити ніхто в світі не приміг безпричасно та нед-
