згадуючи їх перший талан та балакаючи про біду їх теперейшу сучасну, що й лихо, і вбожество разом спостигло, бо з того часу, як лихо скоїлося, вони втратилися багато, та може теж і не так, як колись, дбали добре та піклувались щиро…
У їх хаті инша сімья домувала, господарювала; у садочку позрубувані були старі дерева, де-які понасаджувані молоденькі; у городі инші квітки позасіювані були сієї весни… Сієї ж таки весни прочулося скрізь, що знов уявилися розбійники, Кармелюкове товариство, що знов Кармелюк отаманує — визволивсь, повернувсь. Вбогі люде ніби здоровіш зробилися на виду, й не один попадавсь тоді бідак, який одежиною драний, такий постаттю багатий; не в одного тоді на обличчю, що його зсушила журба, скрушила нужда, грав усміх завзятий, блискали очі жваво та хупаво…
А багачі знов заметушилися, свої ради збірають та свої громади; суди усі сполошили, сиплячи грішми, закупляючи судську дію, — хочуть вони Кармелюка знов схопити та міцніш зачинити та дальш заслати. І почали знов гасати за Кармелем шукачі; почали знов слідці Кармеля висліжувати. Та багато ж і роботи було їм, бо товариства зібралось теперки невзауміру більш, залягло сливе що по всіх гаях великих і ярах глибоких, по ріжних повітах.
