великим та ще більшою вірою й надією. Зникав чоловік у гаї, молодиця з дівчинкою поверталися до міста. Три дні й три ночі переживали вони, поки до гаю знов побратися, і молодиця ходила тим часом на поденну роботу, зоставляючи дівчинку саму у хатці, — якусь малесеньку хатку вони знаймали, що прилипла під горою, сливе за містом, недалечко від річки. Молодиця день цілий робила на поденщині; дівчинка хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти. — „Яка ж дівчинка розумненька“, — що-вечора казала сусіда стара, гладячи дівчинку по головці та даючи у дрібненькі рученятка шажок і другий і йшла у свою хату на спокій, зазвавши дівчинку й на завтра робити до себе.
Мала виходила на береги туди, звідки видко до гаю, й думала там сама собі, і гадала, і часом співала пісні — тії пісні, що тато навчив, держучи її на своїх руках та пригортаючи до собе, там, у зеленому гаї.
Повернувся я з Сибірі, нема ж мені долі:
Хотя же я не в кайданах, єднак же в неволі!
Слідять мене вдень і вночі і всяку годину,
Нігде мені подітися, від журби я згину!
Зібрав собі жвавих хлопців і що ж мені з того?
Засідають по дорогах, ждуть подорожнього,
