— Ваша воля й ваша сила! — Так само спокійно відповів Данило.
— Та він не втече від нас! Варто ізза сього горячитись? — сказав другий, теж знати, офіцер.
— Що є їсти? — загукав гнівно старший, нагло і люто кидаючись на всі боки і нюхаючи повітра. — Що? Подавай сюди! Хутко! Подавай!
І він тупотів ногами і лупив своєю шаблею об стіл.
— Жінко! — промовив Данило, — поспішай з вечерею.
Господиня проворно взялася готувати гостину. Очі її оббігли усю хату, усі кутки, ніби шукаючи когось і, здавалось, якась тривога промайнула на її байдужному обличчі.
Вона шукала очима Марусі і тепер лише примітила, що дівчина непомітно зникла підчас метушні.
Чудова, темно-блакитна прозора, тепла ніч таємничо зоріла, коли Маруся спішно вислизнулася з хати, проповзла попід гилястим наметом розквітлої калини, що стелилася по землі, і опинилася в саду. Тут її сховали кучеряві яблуні і густі, як сітка, черешні.
Тут вона постояла, ждучи, поки перестане битися серце. Кожна жилка в ній билася, ноги підгиналися під нею, мислоньки роїлися і мішалися; якісь блискучі образи літали перед очима, а з очей точилися пекучі сльози від нової, досі незнаної ту-
