декуди немилосерно витоптані, витолочені поля, постріли долітали все частіше й частіше й непомітно підоймаючись на згористу могилу, через яку звивався далі шлях, Маруся вгляділа якісь намети і шатра, а над ними стояли сувої чорного диму і вибухали в ряди-годи огняні язики червоного полумя. Часом у голосному ранковому повітрі чути було людський голос і стогін, ледве виразне жалібне ревіння худоби і дитячий плач та тріскання від руїн людських осель.
Зїхавши на самий шпиль могили, Маруся як на долоні побачила здалека бойовище. Вона побачила село в огні, дві дитячі постаті, що бігли, самі не знаючи куди, вхопившися за руки, перелякані, з жахом; розпізнала кілька жіночих постатей. що нерухомо простягалися серед степу; і на її очах падали стогнучи люди, мчалися перелякані коні без їздців, рідшали люті ватаги, застелялася земля трупом та пораненими; трава, змочена теплою кровю, темнішала. Небо мало якийсь зловіщий червоно-синій відтінок. Купи пороху кружляли хвилями.
А-просто перед нею зеленів і пахнув хуторець пана Книша і віз тихо до нього посувався все ближче та ближче. В гущавині густого саду уже вирізнювалося різнородне дерево і кущі зі своїм мережаним листом і квітками; в відчинені ворота побачила вона темно-жовтих, перістих курей, що похожали по широкому двору, порослому мягким оксамітним муріжком і заставленому усякою хозяйською справою та знаряддям; коло воріт сиділа ве-
