ничі чули, що сподівається діда на завтрішній ранок. Дід тріснув батогом, потвердив невістчин здогад, а виїхавши поза браму, пристанув. Невістка, знаючи, що дід щось забув з собою взяти, прискочила 'д ньому близько, а він шепнув її до ушка, аби винесла йому десять злотих. Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати, аби винесла також і джерги[1], бо треба буде попасати і коні накривати. Невістка передала дідові гроші і підстелила крашені джерги, а тоді дід пригадав собі, що не взяв ключа від воза. Паничі сердилися на дідову забудливість, а дід впевняв їх, що і вони будуть забувати, коли сьомий хрест переступлять — а відбираючи ключ, завйокав на сиві коні і відїхав.
Присяжний розсмілився і показав дідові, щоби їхав на пляцівку, бо відти має когось везти долів.
Пляцівка була серед села у Малярчукових хатах. Малярчук був перед війною перший багач у селі, але згинув на фронті під Раранчем, а жінка Одокія лишилася вдовицею і не уміла відгризатися і через то війт легко забрав її хату на приміщення постерунку, а її саму витрутив у ліси в зимарку. У зимарці найшли її перед Різдвом застрілену, а тоді жандармерія зайняла і зимарку, щоби порожня не стояла.
Такий кінець Малярчуків все пригадував дідові Федорові, що і його родові загрожує подібна доля, коли ззагоди[2] ще за
11
