Перейти до вмісту

Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

свого життя не звінчає молоду невістку з біривливим[1] парубком і не покладе на талані[2] силу. Малярчукові хати потинали діда ще й тому в серце, що все пригадували йому небіжчика сина Миколу, його праву руку, одинака дорогого, його одиноку втрачену надію.

Заїхав дід возом перед самі вікна, а коли паничі зіскочили з воза, вийшов з хати командант і казав робити місце на дві їмості, аби вигідно собі сиділи.

Дід зрадів, що буде везти пані, а не шандарів, бо думав собі, що пані не будуть у місті баритися і він скоріше верне домів.

— Повезеш, бадю[3], ці обі їмості долів у місто на відпуст, бо завтра Матки Божої-шкаплєжної, — каже командант.

— Аби пані тривали та й храмували[4] — каже дід Федір.

— Не кажеться нам „пані”, лиш їмості, бо ми вам не рівня — поправляє командантова. Її веснянкувата твар, кругла як раква, набігла кровю під білявими бровами, а її товстенька червонава ручка погрожувала дідові.

Чорноока, худа її товаришка, яку худенький як протичка[5] панотчик тримав попід руку, сама з себе оправдувала діда, що

——————
  1. Біривливий — могучий, Ч. сильний.
  2. Талан — майно.
  3. Бадьо — старий мужик, Ч.
  4. Храмувати — празднувати, Ч. святкувати празник.
  5. Протичка — дріт до чищення люльки.

12