він межи панами небувалий і тому не знає добре, кому і як має честь віддавати.
— Аби-сте нам здоровенькі їмостували наші файні та молоденькі їмостечки золотенькі — поправлявся дід укладно і швидко.
Таксамо як панотець, голений комендант гукнув на наймички, аби винесли вино та й тісточка, бо віз гей розсохся та й треба його підолляти, щоб не скрипів під їмостями і щоб не скробав їх молоденького серця. Метнулися наймички і ввесь стіл на віз перенесли.
Панотець поблагословив і вино й тістечка, а командант роздав повні пугарі[1] їмостям і панотцеві та й паничам в руки і просив, аби всі пили до дна, аби біля їмостей щастя сідало.
— Аби їмостям срібні стремена у дорозі ніжок не давили — докидали паничі.
— Аби їмості по дорозі з ладними кавалєрами здибалися — желав панотець, підсміхаючись зичливо.
— Та й аби у добрий час ми відїхали — пригадувався дід.
Тоді командант подав і дідові повний пугар, а дід розяснив свою твар і став приповідати:
Молоденьке панство ясне, всі ірщені[2] люди —
напиймося того винця, як Біг дасть, так буде!
Командантова наказувала свому ґазді,
13
