аби тямив, що має жінку та аби не вакався[1] йти в село до молодиць, бо вона дізнається і буде йому вуха крутити, а панотцева ґаздиня пригадувала панотцеві, щоби не сповідав молодиць ні дівчат гарних, аж вона верне з відпусту, бо як ні, то її кулак буде в роботі.
Командант покликувався на панотця і прирікав, що буде разом з панотцем ввесь час гречний і оба будуть постити та своїх ґаздинь виглядати.
Командантова ґаздиня підозрівала команданта:
— Ти, Вальорку, не дури мене, бо я чула, що ти закусив зуби на ту молоденьку удовичку, на ту невісточку Орфенюкову!
Дід глянув допитливо на команданта, а командант заперечив рукою.
Панотцева їмость свому ґазді наказує:
— Ти, Ясю, не крути і не відкликайся на Вальорка, бо я вас добре знаю, ви оба однакі, оба псі-юхи[2]!
Командант обняв панотця поза-шию і кривдувався:
— Видиш, Ясю, як нас наші ґаздині малюють?
А панотець помагав командантові:
— І твоя Рузя і моя Маня гадає, що ми такі як вони ненаситні!
Паничі посміхнулися.
14
