Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ман божився, що не знає, бо перед двома неділями вислав свою жінку до Марієнбаду, того самого дня, коли війт вислав свою жінку до Криниці на купелі боровинові.

— Ну, то ви заглянете до нас, пане Зельман?

— Ого, я вже своє відтанцював, ми цеї ночі разом з війтом маємо тяжку службу.

— Та ж ви стільки богато полонин маєте і ще вам хочется при жандармерії служити?

— Полонини не мої — ласкаві пані — лиш божі, а їсти хочеться що дня — то хто постарає, як не моя голова?

— А ті глухі ліси на Кітелівці, то не ваші?

— Яка мені з них користь? Ліс треба сто років кохати, а де-ж я тілько буду жити?

— А тартак не ваш?

— Тартак їсть дерево та й мене їсть!

— А ваш шинк нічого не приносить?

— Той шинк бере мені життя. Хлопи перепачковують собі нічма румунку[1] через ріку і не дивляться на мою коршму, а зеленюки[2] мають горівки стільки, що можуть у ній купатися, а ти, Зельмане, плати, небоже, скарбові патент і податки, і лови мухи як який павук!

— Який же ви бідний, пане Зельман!

— Ласкаві пані насміваються, а я кля-

31

  1. Румунка — горівка.
  2. Зеленюк — пограничний сторож, Ч. Назва від зеленого однострою.