та й рамена та й кругленьку шийку, а так-само обцілував професор панотцеву їмость.
І радувалися, і цілувалися, і попід руки ловилися, та й до себе притискалися, до віллі ідучи.
Дідові приказали пани за собою їхати і на задному подвірю за віллею станути та й тут ночувати, бо переднє подвіря зайняли вже брички та вози злісних, та й зеленюків, та й навчителів, та й парубків — панотців.
Дід врадувався, що не буде дальше їхати і швидко дав коням їсти.
На мармурових сходах заграла музика на-привіт їмостям, а зеленюки стріляли знов двічі з крісів, щоби всі гори знали, яка у них честь їмостям падеться.
Панотцева їмость йойкнула, а навчитель засміявся із її переляку та й обіцював її, що буде добре бавитися.
— А може мій старий почує та й приїде?
— Ні, Манусенько-серце, не приїде, бо він з комендантом бавиться ціеї ночі у Орфенюка старого.
— А вони що там упантрили[1]?
— Хочуть Орфенюкову невістку збаламутити та й із чорнобровим шандарем заручити.
— Здуріли?
— Ні, не здуріли, бо то Зельман тим
35
- ↑ Упантрити — доглянути, добачити, завзятити на щось.
