зорі розморгалися, долами роси розперлилися, норами звір розбудилася, хатами люди розстогналися…
Дід обійшов коні, повечеряв і через вікно з воза придивлявся танцям, а коли не міг розпізнати своїх їмостей серед кружляючих гологрудих пар, — закурив люльку і проганяв з очей дрімоту аж гет-гет поза північ. Коли коні полягали, приступили до воза три зеленюки і розпитували діда, чому не спить і скільки років мають його коні, а дід оправдувався, що через музику не може спати, а його коні ще молоденькі, лиш по одному зубкови поклали. Зеленюки хотіли почастувати діда горівкою, але дід їм подякував, а тоді вони вийняли дідові з уст люльку і подали папіроску, та ще й сами її дідові запалили і радили йому, щоби за віз і коні не боявся і спав собі як дома, бо тут злісних та зеленюків та жандарів кожний боїться і ніхто дідові нічого не нарушить, а їмості і так будуть гуляти до схід-сонця, а відтак ще будуть спати і най дід собі дурно не збавляє ночі. Роздякувався дід із зеленюками та й докурював папіроску. Та чує дід, що сон його ломить, до сіна його голову нахиляє і притискає, із рота папіроску витручує, очі йому заклеює, силу з рук і з ніг відбирає, соколом над ним літає. Дід підоймає голову і сміється із сокола, що над ним як над курятком кружляє, а сокіл застидався та й відлетів. Полетів далеко-далеко облаками та й за хвильку вертає і на круг воза коло діда сідає. Ди-
37
