Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

виться дід і своїм очам не вірить: то не сокіл, то його син Микола.

— Ей, дєдю мій родний, а ви што дієте?

— То таки, ти сам, чи лишень душа твоя, синку?

— Я сам, дєдику, хочу на вас подивитиси.

— А ти де лежиш, синку?

— Під Львовом, дєдику!

— Та де тебе там шукати маю?

— Із самога Львова підете на полудне та й минете один ліс, а відтак хрести за лісом, а відтак другий ліс та й знов хрести, а відтак третий ліс та й хрести самі березові, а на самій середині лиш мій хрест яловий. Та й там я лежу вже на восьмий рік!

— А ґаздиню свою не хочеш видіти, синку?

— Ой ні, дєдику, не хочу.

— Ба через шо, синку?

— Сеї ночі вона мене ізрадила.

— Та з кім тебе, сука ізрадила?

— Із шандарем чорнобривим.

— А ти, синку там чуєш, єк я за тобов тужу та баную?

— Чую, дєдику, але тільки нічма як роса паде.

— А єк-же ти синку віднайшов мене тут коло цего псярства?

— Зорі мене до вас справили.

— А за діти не питаєш?

— Я тепер їх видів.

— Файні хлопці?

 

38