ворив на вашім вічу проти панів та й проти паничів? А такий баран каже оден за другим: не чув. Питає адвокат: а може ти, бадіку, чув все, що Мокан говорив і може чув-єс, шо він не говорив нічого лихого на панів і паничів? А свідок знов свеї: не чув! А я ціх глухманів три дні з гір до міста звозив, і три дні годую тут, гей волів. А він мені тепер каже, шо люди моїй ґаздині та й моїм дітям поможут. Не питают мого криміналу, але заговорюют мене, абих їх вів до Муська на горівку та на буженицю[1]. Кров пили би собі ізза нігтів оці облесники ненаїсні.
Високий гей бузьок свідок з бесагами на плечах спльовує зпід чорних вусів і шепче йому до вуха:
— Романку, братчіку, ми в жмені тепер, їх право, а наш кримінал.
Сухотварий, маленький свідок засвітив зпід великої баранячої шапки зеленими очима і, накривши долонею уста від сторони патролюючих жовнірів, кляв зичливо:
— Най їм твій кримінарь віпадне на їх талані!..
Лицатий і кушкатий[2] свідок штовхає Романа з боку і безпечить:
— Спаде і на них смучя година.
Кругленький як булочка свідок поправляє собі шовкову шириньку на кругленький шиї, а другою рукою обіймає Романів стан і дивується:
44
