й доказували на-допевне, що така робота нічого не варта й ніде не пишеться.
Ще одні радили пійти ще раз до директора Ржондзіцкого й просити його ще раз, аби мав над людьми обачіння, аби не збавляв їх весни божої та й великодня.
Але й цю пораду заплювали мужики слиною.
Низенький і як скрипка сухенький бадіка з тварю як камінна, жовтава плитка, тручає шапку назад і бючися кулаком по чолі, заявляє, що мужик є завше дурний і тому мусить радитися мудрішого й тому повинні вони всі пійти до адвоката та й покласти, що заправить, і запитати його, що мають робити.
Та як він сказав і ударив палицею по долівці — то всі бадіки йому притакнули і справилися за ним до канцелярії адвоката.
На дворі грає марець.
Звівається вітрець і то заслонює, то відслонює сонечко. Бадіки чаляють своїми корзаками по грузькій улиці й радіють, що із зими робиться каша, а в їх надією помальовані очі зазирають руді та лисі, гей обголені хребти гір і пригадують їм, що десь за третіми горами йде в цей край весна, яка потребує їх сили й роботи.
Гірськими засколобинами[1] біліють ще сніги, але вже запорошені, вже не такі студені, вже від погляду сонця гинуть, вже не будуть морозити дітей у колисці, маржину
- ↑ Засколобина — заглублення на узбіччю гори.
51
