На темнім судовім коридорі збився, як вівці, гурток мужиків, обтерханих[1] весагами й нараджувався, що їм діяти.
Одні піддавали гадку, чи не пійти їм поскаржитися до судового старости, а другі зараз відганяли цю гадку, бо знали, що староста має люту кров і як узрить у дверях своєї канцелярії мужика, то у тім моменті гукає на возьних, а тоді возьні кидаються на чоловіка як вовки й виводять його надвір, але при тім виводі сягають під киптар і під байбарак[2] та й рахують зебро, аби більше не вертався, та й аби усьому хрещеному мирові відраджував такої докучливости.
Були ґазди, що радили пійти до ключника до хати й там розложитися табором та й нікого не просити, ані перед ніким не жалітися, але й ця рада швидко гибла, бо практиковані бадіки махали на неї руками
50
