Перейти до вмісту

Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Аби-сте тривали, вуєчки срібні.

Так начеб дивився Мокан, як його темні гадки сідали воронам на крила й утікали від нього та й пропадали десь межи мурами та коминами, а на їх місці мерехтіли усміхнені писаночки із кошелика доньки Паладюкової й на кримінальному мурі зорами та коминами, а на їх місці мерехтіли рянними пальчиками виписували Паладюкову Україну…

— Адіт, таке воно мале та невидне, а стариню завстида́ла!

— Аби тебе, писарочко, ручки не зболіли!…



49