Гейби не та сама ніч тота різдвяна ніч, гейби вона ходила й говорила, гей тота церква у великий храм. Гейби то небо до села прихилилося — гейби до села щось шептало. Отік тоті морози кулаками лускають у ґаздівські хати, отік вони ґаздів чогось посварють. Тоті далекі зорі щось нахилюються та й у ґаздівські вікна на стіл заглядають, отік вони перезнати хочуть, чи ґазди на столі пшеницю мають, чи вечорю поживають.
Тоті зорі щось міняються, щось вони поморгують, щось вони оповісти хочуть, лиш гляба їх розуміти.
Відай вони тих сімох колядників по селу водять, відай їх коляду леліють. Обвели їх посеред села та й завели до побережницького двору.
Ідуть колядники попід зорями, переходять всі три побережникові перелази та й заколядували під побережниковими віконцями:
„Зажурилиси гори й долини, шо не зродило жито-пшениця.
67
