сила не в молодій крові, але в розумній голові, так як путеря у багача, а не у голій хорбаці[1].
Але дід не похочував і чемно відмовлювався[2], а присяжному желав, щоби його червак ріс до черевика а від черевика до чоловіка. А щоби присяжний не покмітив дідової неохоти, — просив дід його зичливо, щоби колись показав йому ту свою дитину, най би харкнув їй у тварь на-вроки, найби дав овечку на роплодок.
Присяжний догадався, що багач ним гордує і просив діда, аби йому вибачив його докучливість та й відійшов швидко і не дався дідові підпроваджувати через подвіря у ґрешній розмові.
А дід дивувався з невісткою:
— Такий старцун[3], такий торбей[3] громадський, така лєнка[4] дрантива мене в куми забагає! Ех, коби не такий чєс, не так би я з тобов покумавси, ти палице гола!
Невістка радила дідові, аби собі язик кусав і тихше говорив, бо присяжний може дідові слова зачути, а тепер він має власть і селом трясе.
Дід відтяв, що не боїться пустого бука, але однако голос приглушив у собі так, аби лише невістка чула і зараз сумнівався:
— Може бо й є, чув проклєток безчесний?
6
