Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Невістка вдоволена, що дід її слухає, безпечила його, що вітер віє у противний бік, а не за присяжним.

Відтак дід посерджувався вже в хаті по вечері:

— Гет світ обмінився: такий нероба-полатайко тепер над людьми міць має, тепер його верх, його орел над селом літає, тепер він на переді, а ти його бійси!

— Ти, голаку, а ти против мого коліна?

— Аби я тобі копилюка[1] ерстив[2]? Аби я з тобов за-стів сідав? А йди ж ти, дранко латана. Машір[3] мені з хати, ти кашкетнику рогатий!

Дідова твар червоніла, а очі як два вуглики світили.

То це було сьогодні, а на другий в саме полудне у діда гості: присяжний з двома паничами[4].

— Давай, діду, підводу для коменданта!

— Ей, сарачєтка, у мене кінь хромає.

— То ніц — каже білявий панич.

— У мене віз розсипавси!

— Ми його складемо — відрізує чорно-бривий панич.

— У мене син погиб на войні, моя ґаздиня погибла від кулі, а я сам з невістков та й онучєт двоє.

— То ніц не робить — відрізують па-

7

  1. Копилюк — нешлюбна дитина, байстрюк.
  2. Ерстити — хрестити.
  3. Машір (нім.) — машеруй, забирайся геть.
  4. Панич — жандарм.