Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ничі — маєш, старий коні, мусиш їхати, хотьби що було.

— Нема кому фірманити — боронився дід.

— Поможе невістка — підсміхається чорнявий панич і моргає на дідову невістку.

— Невістка маржину та й діти кутає[1]!

— То поїде дід — каже білявий панич.

— В мені пушка духу, деж я годен?

— Я також не годен, а служу паньству — рубає чорнявий панич.

А присяжний все мовчить і тільки здвигає плечима та відвертається, коли дід кладе на нього свої очі.

Та один панич тут говорить, а другий вже на дворі з присяжним віз виточив і коні запрягає.

Звертівся дід гей веретено та до невістки на раду.

Невістка каже: „Поїду я!”

А старий кличе: „Їду я!”

— Ви, дєдю, не годні!

— Тому поїду я, аби довго не тримали.

— Коли може вдарити плюта[2] та й тогди передрєгнете[3], дєдю!

— То борше випустять мене старого, єк тебе молоду!

— А ви ж, дєдю, годні цему видержати?

 

8

  1. Кутати піклувати, Ч. піклуватися чимось.
  2. Плюта — злива, Ч.
  3. Передрегнути — перестудитися, Ч. перемерзнути.