— А може би їх прецінь зараз замкнути?
— Зараз як зараз, але досвіта буде можна.
— Та чому так пізно?
— Бо єк набудемоси, то пан комендант, єк звикле, схочут дес попогратиси, а Гавришева Марічка над усі дівки найфайніша. То най старий удовець Гавриш колядує на школу, а ми підемо до єго доньки колядувати. Я підкину у хоромах стару рушницю, а єк він прийде до хати, то пан постерунковий знає, шо має робити: ланцушок на руки та й навперед себе.
Цих слів не чула вже кругла побережничка, бо почула, що коляда скінчилася і вона винесла коляду на двір, а командант поплескав побережника по плечах та й хвалив собі його раду.
А постерунковий, врадуваний вхопив револьвер і вибіг на подвіря та й стрілив три рази, аби й село і колядники знали, що шандарі не сплять та й аби страх мали.
Гомін полетів понад селом, ударився об ледяні верхи гір та й розшумівся ґорґанами і долинами та давав вовкам знати, що село їм нової коляди співає.
72
