З Ф. КАРПІНСЬКОГО
Скільки вже разів соненько вертало,
Ясненьким світлом днину красило;
Но мому світлу що ж то ся стало,
Що мені досі не зазоріло?
Вже й царинонька вгору ся взбила,
Росте і в колос буяє швидко,
І ярина ся зазеленіла…
Моєй пшениці не видко, не видко.
Соловій мило вже щекотає,
Птичок громада лісних заграла;
Воздухом дзвінко жайворон співає;
Но моя птиця мені-сь не озвала.
Де поглянь, з землі цвіт прозябає
По завчерашній поводі,
В чудесні барви-сь луг прибирає,
Но мому цвітку щось годі — щось годі.
