здоров був! Ти ся нам знадобиш, не сумуй, зрадуєшся нині, а з тобою многі твої сусіди, пий на погибель врагам, так чинимо всі, так чинить і наш ватажко. — От бач, і він іде; пий, а втішиться тобою».
Але Семенові не до солі було, взрівши його, і мало що кухля не впустив, бо такого ні видав, ні слихав, ні видумати не міг. Станув Медведюк піднебесною чорногорою, барки його — у Бескидах камінь; дуб — його правиця; брови його — як дві чорні хмари; а очі його — з-під тих хмар дві молні; а борода його — ніч темна осіння; а голос його — грім серед літа; а ступив ногою — земля стогнала; вергся на врага — буй-туром валив. — «Мов, як-єсь ся справив!»
— Відомо, думка українська і стіну переб'є, — озвався Данилко, — бандуристою війшов-єм у замок. Старець Дмитро (так го там зовуть), що мя впустив, заглянувши в мене бандурку, просив мя насильно, аби-м єму заграв та заспівав; заспівав-єм відому пісеньку о татарах, кінчивши святим Николаєм, а заспівав єму до серця, і полюбив мя вельми, побратали-сьмо ся, і завів мя світлиці замкової, хвалячи перед паном бандурку мою і мої думки, а я рад тому був. Доспівуючи пісню, взрів входячих того тут молодця з другим, і просили пана на весілля; обіцяв ся, лиш видко було, якусь лиху гадку точив у своїй голові. «Не вдась, вражий сину», думав-єм собі. Відспівав-єм, взяв таляра та й пішов і зустрів-єм старого
