бояри, хоругви, коровай, кудерне деревце в нім, золотокуючі ковальчики, що косу розковують, єдамашки, паволока, посаг, хліб і сіль, козаки, скупини і много єнчого, на останок о напіві і складі пісень весільних, чим відличають ся від думок, чабарашок, шумок, коломийок і єнчих пісень руських? — о сім всім ні сліду; писатель біля того то злегонька, незнакомо перемчав, або мовчки ціло мимо лишив. — Язик і правопись в сесім хорошім ділі (не мовлю в піснях) перший мало, а вторая ціло — не руські. Велично красні діви (ладкання) прибрав в лахматтє не наське, переплів красні пахнющі цвіти тернинов і бодлаками, нарядив чужі мислі і слова нагинками руськими і поставив їх на причолку дивогляди kçiędz, największy, sendzia, tasno, starościny, choronży, źridlo, і єще дуже много єнчих, що істинного русина ужєсають.
Найбільшою обманою, ба неспрощенним гріхом в сім ділі є, що писатель, відвергши азбуку питому руськую, приняв букви ляцькії, котрі ціло не пристають к нашому язикові. Чи годиться безчестити святиню? Чи годиться потручати ногою сивенького старця, що ся нами від молодості нашої опікував, заступав від бурі, хоронив перед жегущим огнем, придержував душу в тліннім тілі? Чи годиться відвергати азбуку святого Кирила, любомудрця високоумного, многоученого, що ся так добре вдивив в язик славлянський, що бистрим соколовим оком проймив го навскрізь, що сильним думающим
