духом обняв всі голоси величного звенящого язика славлян, а знаючи добре, що їх ні гречеськими, ні римськими буквами нельзя писати, яв ся подати нам сукромі знаки письменні, сотворити азбуку народно-славлянськую, і звів діло піднебесноє, з котрим кромі гречеської і латинської ні одна правопись зпомеж так много язиків рівні придержати не здужат? — Лишив ся тот подарок сего великого мужа святим, найчеснішим, найдорожчим спадком, котрого нам всі завидують, котрий нас перед веським прославляє світом, до котрого наші діти цілим серцем прилітали, неугасимо милостію обнімали, вічнодбаючим оком стерегли і питомими грудьми заступали. І чи ж можна було інакше? Азбука святого Кирила була нам небесною, незборимою твердю перед довершеним знидінням, була найкріпліщим стовпом, несхолибимою скалою, на котрій Русь святая, через тілько столітей, люто печалена, крепко стояла. Є то діва райськая, звіздострійна, озорена добродійною силою, що нас теплим, солоденьким духом овівує; їй то чудне діло, що ми досі русинами!
