зу Й. Лозинського про те, начебто руське письмо є перешкодою до зближення української літератури з європейською.
Особливо цікавими у брошурі М. Шашкевича є його думки про характер і суспільне значення літератури.
«Література будь-якого народу, — писав він, — є образом його життя, його способу мислення, його душі, отже, повинна вона зародитись і вирости з власного народу і заквітнути на тій же самій ниві, щоб не бути подібною до того райського птаха, про якого розповідають, що він не має ніг і тому постійно висить у повітрі. Література є необхідною потребою усього народу. Основна мета її і прагнення — ширити освіту поміж всіма, навіть окремими членами всього народу…»
Це становило основу естетичних поглядів Шашкевича. Він вказував, що намагання Й. Лозинського та інших перевести українську літературу на польське письмо, впровадити до неї чужі звороти і способи вислову в ім'я, мовляв, «європейськості» можуть привести до того, що література відвернеться від народу, «стане власністю виключно кількох так званих літераторів, через що розминеться з своєю головною метою» — бути образом життя народу служити йому.
Як бачимо, в брошурі «Азбука і абецадло», крім полеміки в питанні про алфавіт, М. Шашкевич висловив думки про потребу створення народної української літератури. Обстоюючи свої переконання, М. Шашкевич спирався на історію культури Росії, на досвід нової української літератури — твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, на історичний досвід інших слов'янських народів.
