одружився і міг сподіватися, що, одержавши посаду, зможе поліпшити своє становище. Та церковна влада не забула і не дарувала Шашкевичу його вільнодумства, протесту і порушень цензури. В 1838 році йому дали звання священика, але не дали парафії і до самої смерті не платили ніякого утримання. Все це спричинило постійне бідування й нужду письменника.
Спочатку М. Шашкевич служив у с. Нестаничі (Радехівського району), а згодом у с. Гумниськах (Буського району). Не раз він писав, у яких нестерпно важких умовах доводилося жити з родиною. Якось звільнилась посада в с. Ріпне. М. Шашкевич просився туди, але поміщики села, без згоди яких не можна було призначати попа, заперечили. Поміщик Герман писав у митрополію, що в разі призначення М. Шашкевича в с. Ріпне виникнуть непорозуміння, бо він, Герман, непевний, чи буде Шашкевич виховувати селян «в дусі богобоязненості, звичайності і порядного життя».
Довго М. Шашкевич просив перевести його в с. Новосілки, теперішнього Новомилятинського району. Про себе писав, що він позбавлений «всяких найконечніших засобів до життя та гноблений крайнім убожеством і нуждою», і просив прискорити вирішення справи.
Незважаючи на злидні і хворобу, яка все дужче руйнувала організм письменника, він багато працював: читав, писав нові художні твори, перекладав, займався педагогічною працею. Постійно стежачи за розвитком нової української літератури, М. Шашкевич з захопленням читає твори Квітки-Основ'яненка, Гулака-Артемовського, Гребінки. Великою радістю для нього був виданий Є. Гребінкою в 1841 році в Петербурзі альманах «Ластівка», у якому були
