Все ж творчість М. Шашкевича відіграла значну роль у розвитку нової літератури загалом культурного життя на західноукраїнських землях, спричинилася до пожвавлення громадської думки.
М. Шашкевич був переважно поетом-ліриком, який висловлював думки, прагнення, почуття демократичних суспільних верств того часу. Ідеї єдності українського народу на східних і західних землях, заклик до єднання всіх слов'янських народів, заперечення сучасного кріпосницького ладу і збудження волелюбних прагнень народу, дух людяності і співчуття народові — ось що становить головний зміст поезії М. Шашкевича.
Однією з форм поетичного втілення цих ідей було у Шашкевича звернення до героїчного минулого. Вивчаючи народну творчість, Шашкевич захоплювався в ній епічними творами на історичні теми. Народні думи та історичні пісні заохотили поета до створення ряду ліро-епічних поезій, в яких оспівується героїка історичного минулого, визвольна боротьба народу. В умовах тодішньої Галичини це мало злободенне звучання. Героїкою минулого Шашкевич заперечував сучасне, будив визвольні прагнення народу. Все це визначає активний прогресивний характер романтизму Шашкевича. Саме про таке, тісно зв'язане з народною поезією, змалювання героїки минулого говорить поет у статті «Старина».
«Старина є то піснь хороша, дзвеняча, що різним способом в наші часи загомонює, що різним настроєм озивається з передвіка до нас — і тихим миленьким голосом промовляє, обнимає солоденьким чувством серця, а з нова піднімає величною силою духу, годує казав би надприродними ділами ум послідніх».
