ту зневіру, яка тоді мусіла нападати кожного Русина і чорною хмарою застелювати перед ним небо, і він проклинав її».[1]
Бажання поета поборотися з долею добре передано в незакінченому вірші, такому характерному для М. Шашкевича:
Перед зорями в люту негоду
Розігралася душа молодецька.
Ймив за керму, тай чухнув на воду,
На буйне море, гей, кров молодецька.
А море бистре, гей, носить собою,
Кипить і б'ється, аж страх ся здуває,
Вовня на вовню зводиться горою,
Пре сила силу, плавця затопляє.
Отой образ плавця, у якого «розігралася душа молодецька» і який кидається у бурхливе море, щоб позмагатися з бурею, піти силою проти сили, передає нам пориви і бажання поета, типові саме для активного романтизму. Такий образ плавця, що змагається з стихією, не раз зустрічався у прогресивній російській поезії. Можна гадати, що вірш Шашкевича був навіяний російськими народними піснями, з якими поет був обізнаний.
В одному з фрагментів, зверненому до друзів, до молоді, поет писав:
Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь в той сумний тин
Най свободоньки сонечко заблисне —
Ти не неволі син!
І. Франко зауважив в зв'язку з наведеним віршем: «І се не було в него пусте слово. Він відчував,
- ↑ І. Франко, Панщина та її скасовання в 1848 році, Львів, 1913, стор. 228—229.
