відки плила неволя цілого руського народу в Галичині…» Передусім малась на увазі неволя суспільна — кріпосництво, панщина, а також національний гніт.
Такі вірші Шашкевича як «Слово до чтителів руського язика», «Руська мова», «Відкинь той камінь», були першими зразками прогресивної громадянської поезії в Галичині. Суспільна думка в них була висловлена ще неясно, але вони збуджували до діяння, закликали відчути себе «не синами неволі», підносили волелюбні прагнення.
Вже було сказано, що творчість Шашкевича мала просвітительський характер. Свої сподівання він покладав не на безпредметну мрію, не на долю чи бога, а на працю, на розум людини. І недарма він узяв епіграфом до «Русалки Дністрової» слова чеського поета-просвітителя Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія».
Поезія М. Шашкевича вільна від будь-яких впливів клерикалізму. Поет вірить в силу людської думки, зв'язаної з живим життям, з світом. Не віру, а розум він звеличує в цікавому творі «До***», коли говорить про своє бажання.
Мисль піднебесну двигти в самім собі,
Душу в природи безвісти занести,
Гадкою крепков тьми світа розмести,
Життя кончини подружити обі;
Глянути мирно, що ся діє в гробі,
К радощам вдати, істинним ся взнести…
І на питання, хто може пізнати все, дає відповідь:
