В той же час у зв'язку з процесом розкладу феодально-кріпосницької системи в країні відбувалось загострення соціальних суперечностей. Жорстоке соціальне і національне гноблення викликало про тест у народних масах, зростання селянського визвольного руху. З початку XIX століття в країні все частіше діють народні месники — опришки, спалахують селянські повстання в різних місцях: у Волі Якубовій (1819 р.), на Скільщині (1824 р.), в Нагуєвичах (1831 р.) тощо. Разом з цим підносився протест і проти національного гноблення. Посилюється народне прагнення до єднання з Україною Росією. Зростаючий рух народних мас відбився у настроях тієї частини інтелігенції, яка ближче стояла до народу і хотіла служити йому. Наростання визвольного руху перед 1848 роком вело до єдності дій українських і польських демократичних кіл, які нерідко об'єднувалися у спільних гуртках.
В такій атмосфері, як прямий вираз духовних запитів тієї доби, розгорнулась громадська і літературна діяльність М. Шашкевича. Вона мала виразний просвітительський характер, була надихана ідеями єдності українського народу, його спільності з російським народом, героїкою визвольної боротьби українського народу в минулому і гарячою вірою в його світле майбутнє.
«Людина наскрізь симпатична, щира і проста, огріта неложною любов'ю до рідного народу і непохитно певна своєї дороги, як у штуці (мистецтві. — В. Д.), так і в житті», писав про М. Шашкевича Іван Франко[1].
- ↑ І. Франко Нарис історії українсько-руської літератури. Львів. 1910, стор. 104
