Цю сторінку схвалено
ДО ***
Мисль піднебесну двигчи в самім собі,
Душу в природи безвісти занести,
Гадкою крепков тьми світа розмести,
Життя кончини подружити обі;
Глянути мирно, то ся діє в гробі,
К радощам вдати, істинним ся взнести.
Радость з тугою в лад миленький сплести,
Милость сосвітну пригорнути к собі;
Кто вміє, кто вдасть? — Ум сильний, високий.
Ум, що го вічна доброта повила.
Ум, що го красна природа зростила,
Ум, яких мало, хотя й світ широкий,
Душа, що в грудях твоїх ся з'явила,
Що мене знова з світом подружила.
