І все голуб прилітає, на гіллі сідає,
І головку к листям тулить, плаче і ридає:
«Де злетіла-сь, голубонько, сивенька, миленька?
Щезла з ними, лишилася година сумненька.
Ні тя мислями змислити, ні думков здумати,
Ні очами тя глянути, лиш згадков згадати.
Світ ми мерзкий, нічка мила, голублюся з тьмами.
Мари — дружба, ліси — хата, гоню за зморами.
А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили.
Що ви мою ясну зорю та під себе вбили.
Люта би вас буря в мряку та дрібну розбила,
Та й дрібну мряку розбила, сліду не лишила.
А бодай вас жарким літом дуга випивала,
А зимою студінь люта навік ледом стяла.
Ой ти, водо, ти бистрая, лиха розлучнице,
Поган-татар нехай гидке в тобі миє лице.
Щастя моє перебилось, доля вже минула,
Мов ластівка скорокрила в безвісті злинула».
Сторінка:Маркіян Шашкевич. Твори (Київ, 1960).djvu/93
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5d/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%BD_%D0%A8%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1960%29.djvu/page93-1024px-%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%BD_%D0%A8%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1960%29.djvu.jpg)