Сторінка:Маркіян Шашкевич. Твори (Київ, 1960).djvu/93

І все голуб прилітає, на гіллі сідає,
І головку к листям тулить, плаче і ридає:

«Де злетіла-сь, голубонько, сивенька, миленька?
Щезла з ними, лишилася година сумненька.

Ні тя мислями змислити, ні думков здумати,
Ні очами тя глянути, лиш згадков згадати.

Світ ми мерзкий, нічка мила, голублюся з тьмами.
Мари — дружба, ліси — хата, гоню за зморами.

А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили.
Що ви мою ясну зорю та під себе вбили.

Люта би вас буря в мряку та дрібну розбила,
Та й дрібну мряку розбила, сліду не лишила.

А бодай вас жарким літом дуга випивала,
А зимою студінь люта навік ледом стяла.

Ой ти, водо, ти бистрая, лиха розлучнице,
Поган-татар нехай гидке в тобі миє лице.

Щастя моє перебилось, доля вже минула,
Мов ластівка скорокрила в безвісті злинула».