Перейти до вмісту

Сторінка:Маркіян Шашкевич. Твори (Київ, 1960).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ВІРНА


Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,
Затужила дівчинонька, серцем затужила.

Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,
Бо із війни за три роки не вертає милий.

На могилі-верховині милого спрашала,
Біле личко цілувала, слізьми проводжала.

«Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати,
До твоєї соколоньком я прилечу хати.

Не плач, не плач, голубонько, не плач, не журися,
Подай ручку біленькую, додому вернися».

Вдарив коник у копита, задзвонив станлями[1],
Лишилася сиротонька з журними гадками.

  1. Станлями — стременами.