думки попсувати. Тому я сховав свою кору назад в кишеню і мовчав.
— Яку кору?
— А оцю кору, на якій я написав, що ми стали піратами. Тепер мені жалко, що ти не пробудилася тоді, як я тебе поцілував.
Суворі морщини на тітчиному лиці вигладилися, в її очах засяла ласкавість.
— І ти мене справді поцілував, Томе?
— Поцілував, тіточко!
— Чи се правда, Томе?
— Щира правда, тіточко!
— Чому ж ти мене цілував, голубчику?
— Бо я тебе так люблю і ти стогнала крізь сон, а мене се боліло.
В тих словах тітка вичула правду. І старенька тітка сказала дрожачим голосом:
— Поцілуй мене ще раз, Томе і йди собі до школи! Та не гніви мене більше.
Тільки що хлопець вийшов, як старенька побігла до комори і витягнула з неї підраний жакетик Тома-пірата. Але в сю хвилину завагалася і прошептала:
— Ні, не можу! Бідний хлопчина певно знову збрехав. Але мила така брехня, що дає стільки мому серцю радости. Сподіюся, — ні, я певна, — що Господь простить йому, бо Бог свідком, ба він це зробив із доброго серця. Ні, не буду шукати.
Відложила жакетик на бік і задумалася. Двічі простягала руку по жакетик і двічі брала її назад. Ще раз простягала руку, потішаючи себе, що сеж невинна брехня від щирого серця і не буде чим журитися. Встромила руку в кишеню. За хвилину читала Томів лист на кусочку кори, а з очей потоком плили сльози. Плакала й говорила:
