— А хочби ти й міліони гріхів мав на своїй совісти, то все простилаб тобі тепер!
Тітка Поллі так щиро й ласкаво поцілувала Тома, що хлопець зразу повеселішав і став дуже щасливий. Ішов у школу, а на серці було легко. На луці пощастило йому наздогнати Бекі. Його вчинки звичайно виходили з душевного настрою. Так і тепер не надумуючися, підбіг до неї і щиро промовив:
— Бекі, я нині рано був дуже нечемний супроти тебе. Мені дуже жаль, але я вже ніколи а ніколи в життю того не зроблю. Будь знову добра для мене. Будеш?
Дівчина спинилася і сердито глянула йому в вічі:
— Пане Томо Соєре, прошу звільнити мене від вашого товариства. Я не хочу з вами більше говорити — ніколи!
Покрутила головою і пішла собі. Том так і остовпів з дива, що навіть не сказав їй: „І обійдеться, горда гуско!“ Подумав про се аж тоді, коли було вже пізно. Не сказав ані слова, але його лють була велика. Входячи в школу, дуже жалував, що вона не хлопець, а то вже знає, якої дав би прочуханки. Коли переходив попри неї, кольнув її якимсь дошкульним словом. Бекі відповіла собі — і це їх надобре посварило. Бекі вже не могла діждатися початку науки, бо аж пекло її чим скорше побачити, як каратимуть Тома за помазану книжку. Коли попереду ще вагалася, чи не зрадити Альфреда Темпля, то тепер вже зовсім про те не думала.
Бідній дівчинці і не снилося, яке грізне лихо над нею нависло. Учитель містер Добінс дожив уже поважних літ, але не досяг того, що було його мрією. Він хотів стати лікарем, але його бідність учинила його лише зви-
