чайним сільським учителем. Що дня, коли всі діти були заняті, виймав зі столика якусь таємничу книгу і починав пильно читати. Цю книгу тримав у столі під ключем. Не було ні одного школяря в клясі, щоб не горів цікавістю бодай раз зазирнути в таємничу книгу, але не було нагоди. Кожна дитина що иншого думала про цю книгу, але ні одна нічого певного не знала. Бекі проходячи попри столик, побачила в ньому ключ. Прегарна нагода! Вона оглянулася: в клясі ні живої душі, вона сама. В сюж мить була вже книжка в її руках. Наголовок „Анатомія“ не вияснив їй нічого, отже взялася скоренько перевертати картки. Зараз на початку попала на гарно красками розмальований малюнок людського тіла. В цю хвилину якась тінь впала на книжку. Том тихенько увійшов у клясу і глянув їй через плече на малюнок. Бекі метнулася зачинити книжку, але так нещасливо, що майже до половини розірвала малюнок. Кинула книжку в столик, обернула ключик і розплакалася з сорому і гніву.
— Томо Соєре — скрикнула вона — ти простак! Підкрадатися і підглядати когось та слідити, як се ти робиш!
— Я не міг знати, що ти тут щось оглядаєш!
— Ти повинен стидатися, Томо Соєре! Тепер певно на мене скажеш! Ох! Що мені тепер діяти? Мене ніколи ще не били в школі, а тепер певно будуть бити!
Том не відзивався. Вона тупнула своєю маленькою ніжкою і крикнула:
— Ну, то що, кажи, коли хочеш. Але стривай і ти діждешся свого! Се гидко, гидко! — І заходячися від плачу, вибігла з кляси.
Том аж отетерів від того всього. Потім сказав до себе: — Ну, чи не глупа дівчина! Ще її в школі не били! Овва! Щож такого великого різочка. Що за ніжні со-
