— Сузанно Гарпер, ви?
— Ні.
Тепер черга на Бекі. Том тремтів увесь зі зворушення; бачив, що нема для неї виходу.
— Ребеко Течер — (Том поглянув на неї, була біла як смерть), — чи се ти — ні, дивися на мене! (Бідна дівчинка з благанням склала рученята), — чи се ти роздерла книжку?
Щаслива гадка мов блискавка майнула в Томовій голові. Схопився і голосно скрикнув:
— Се я зробив!
Школярі заніміли з дива, почувши таке неймовірне, божевільне признання. Том постояв хвилину непорушно, щоби отямитися, а тоді вийшов з лавки, щоб відібрати кару. Здивування, подяка, подив, які вичитав у ясних очах бідної Бекі моглиб бути заплатою за сто раз тяжчу кару. Одушевлений сяєвом свого гарного вчинку, витерпів не писнувши навіть, найлютішу кару, таку, якою містер Добінс не карав ще у своїй люти нікого. Учитель заострив іще кару двома годинами карцеру по науці. Том приняв і те спокійно. Він знав добре, хто на дворі ждатиме на нього і не жалітиме втрачених двох годин.
У вечері Том поклався спати і міркував собі, якби то добре віддячитися Альфредові Темпель, бо засоромлена Бекі каючися, росказала йому всьо, і не промовчала навіть своєї зради. Але жадоба пімсти уступила перед радісними почуваннями, і Том солодко заснув, а в ухах йому дзвеніли ще ласкаві слова Бекі:
— Ах, Томе, як ти міг бути таким великодушним!
Наближалися ферії. Учитель, який і так був суворий, ставав ще остріший і більше вибагливий, бо хо-
