тів, щоб у день іспиту його школа як найкраще пописалася. Його різка та лінійка не знали вже відпочинку. Вони гуляли, особливо, по найменших школярях. Тільки старші хлопці і молоді панночки з недільної науки не кушали „березової кашки“. А рука в містера Добінса була важка, бо хоч під його перукою ховалася як коліно лисина, то проте був се мужчина дужий і мав велику силу в руках. Чим ближче до іспиту, тим різкіше виявлялася уся та лють, що дрімала в нім. Здавалося, що він відчуває якусь звірячу розкіш, караючи за найменшу провину. Через те діти переводили дні у трівозі, а ночами продумували над пімстою. Вони не пропускали ні одної нагоди, щоби вчителеві не зробити якоїсь пакости, але він все виходив побідником. За всяку пакість карав так поважно й немилосерно, що хлопці вертали зовсім „розбиті“. Нарешті хлопці зробили заговір і придумали плян, що їм мав принести певну побіду. Вони приєднали собі сина маляря, що малював вивіски, росказали йому свій замір і просили помочі. Той дуже зрадів, бо мав свої причини прилучитися до местників. Учитель мешкав у домі його батьків і приводив їх нераз до такого, що було за що його ненавидіти. Вчителева жінка задумала поїхати за кілька днів на село в гостину, і виконати плян не було вже ніякої перешкоди.
Завсіди приготовляючися до чогось великого — важного, вчитель випивав „для відваги“. Хлопець обіцяв, що як учитель перед іспитом випє, то він вже „своє зробить“. В останній хвилині розбудить його і він швиденько поспішить у школу.
Прийшов очікуваний день. О осьмій годині вечером школа прибрана вінками, зеленими галузками і цвітами аж сяла вогнями. Як цар сидів учитель велично на своїй катедрі, а за спиною чорна таблиця. Було видно, що він під чаркою. По обидвох боках в лавках сиділи батьки дітей і достойники міста. Ліворуч за ними на
