взяв від оборонця слово, що не виявить його імени, але те все не вернуло йому спокою. Відколи грижа сумління казала Томові виявити оборонцеві цю страшну тайну, що була закрита на віки великою клятвою, Гек зовсім утратив віру в людей.
Що дня чуючи щиру подяку від Поттера, Том був гордий і радів, що виявив тайну, але в ночі він каявся, що так зробив. То боявся, що індійця Джо ніколи не піймають, то знову бажав, щоби його ніколи не піймали. Він був певний, що доти не буде міг спокійно дихати, доки індієць Джо не згине і він не побачить його трупа.
Визначили нагороду тому, хто піймає, перешукали цілу околицю, але індійця нігде не знайшли. Спровадили собі із Сен-Люї якогось всевідучого й страшного детектива. Він нишпорив то ту, то там, крутив своєю „розумною головою“, показував таємничий вид, ніби щось знає і вкінці осягнув те, що звичайно осягають такі люди, як він. Попав, бачите, „на слід“. Алеж того „сліду“ не можна було ані засудити, ані повісити. Розумний детектив відїхав, а Том, як і попереду, не находив спокою, бо чув, що над ним нависло лихо.
Помаленьку минали дні за днями, а з ними минав і страх, що так дуже мучив бідного хлопця.
В житті кожного хлопця буває такий час, коли його жене непереможна сила йти шукати за захованими скарбами. Таке бажання загорілось і в серці Тома. Він зараз пішов шукати за Джо Гарпером, але не міг його знайти. Не застав дома і Бен Роджерса, бо той пішов ловити рибу. Припадком стрінувся з Геком Фіном, „Крівавою рукою“. Ну, то й се добре! Том повів його в затишний куток і виявив йому довірочно свою гадку. Гек зараз
