Том почав оповідати, спершу боязко і загикуючися, а відтак сміливо, виразно й голосно. У великій салі стихло, дзвенів тільки чистий дзвінкий голос Тома. Не зводили з нього очей і затаївши духа, ловили жадібно кожне його слово — судді, і присяжні, і слухачі. Так зацікавило всіх страшне Томове оповідання. Зворушення дійшло до вершка, коли хлопець сказав: „Як тільки лікар ударив Поттера дошкою і той аж повалився, тоді прискочив індієць Джо з ножем і.....“
Трас! Як блискавка зірвався індієць Джо зі свого місця і розтручуючи тих, що стояли йому в дорозі, протиснувся до вікна, вискочив крізь нього — і зник.
І знову став Том преславним героєм у місті. Старі його пестили, а хлопці йому завидували. Його імя сталося навіть безсмертне, бо місцева ґазетка під небеса вихваляла його геройський вчинок. Дехто пророкував, що він може стати колись навіть президентом, — якщо його передтим не повісять.
Своїм звичаєм люди стали солодкі й ніжні до Поттера і так його жаліли, як передше лаяли. Та се вже такий світ і за це нема чого його судити.
Дні минали Томові серед щастя й тріюмфу, за те ночі тяглися серед безсонниці й трівоги. Йому заєдно ввижався індієць Джо, як женеться за ним з ножем. Не було такої спокуси, якаб виманила Тома в вечір з хати. Бідолашний Гек так само боявся, бо Том розповів Поттеровому оборонцеві всю правду саме в вечір перед днем присуду і Гек аж тремтів, що і його притягнуть до тої справи. Правда, індієць Джо втік і вже не треба було йому свідчити перед судом, а до того бідний хлопчисько
