— Томо Соєре, де ви були сімнацятого червня опівночі?
Том глянув на бронзове чоло індійця Джо і слова завмерли йому в горлі. Вся саля здержала віддих, але Том не відповідав. Аж через кілька хвилин спамятався і тремтячим голосом промовив стиха:
— На кладовищі,
— Говоріть трохи голосніше. Не бійтеся! Отже ви були на —
— На кладовищі.
Згірдлива усмішка майнула по лиці індійця Джо.
— Чи ви були близько могили старого Віліємса?
— Так пане!
— Говоріть голосніше і спокійно! Як менше більше близько?
— Оттак як від мене до вас.
— Чи ви були сховалися, чи ні?
— Я був сховався.
— А де?
— За вязами, що ростуть край могили.
Індієць Джо ледве помітно затремтів.
— Чи був іще хто з вами?
— Так, я пішов туди разом із…
— Стривайте! Нам не треба ще знати імени вашого товариша. Як буде треба, довідаємося. Щож ви мали з собою?
Том зупинився і змішався.
— Говоріть сміло, мій хлопчику, не бійтеся. Говорити правду, все чесно. Отже, що ви мали з собою?
— Тільки — тільки здохлого кота.
Всі засміялися, але предсідник скоро вспокоїв салю.
— Ми пізніше покажемо панам кістяк того кота. А тепер хлопчику, роскажіть нам усе, що ви там бачили, роскажіть гарно по свойому так, як знаєте. Тільки нічого не минайте, а що найважніше, нічого не бійтеся.
