— Знаки? Мені їх не треба. Я знаю добре, що такий скарб закопаний або під опущеною хатою, де страшить нечистий, або на острові, або під старим спорохнявілим деревом. Ми вже трохи шукали за скарбами на Джексоновому острові і можемо там іще раз пробувати копати. А он там у горі над потоком є порожній будинок, де страшить і я знаю багато старих спорохнявілих дерев.
— І під кожним деревом є закопаний скарб?
— Та дурненький же ти! Розуміється, що ні.
— А як знатимеш, де копати?
— Скрізь треба шукати.
— Томе, таж на те, чоловіче, треба цілого літа.
— Ну, то що? А як знайдеш горщок з якою сотнею долярів, або повну скринку діямантів, то що тоді, га?
Очі в Гека аж заясніли.
— То був би рай! Я взяв би собі гроші, а діяманти лишив би тобі!
— Добре, я не викинув би їх, будь певний! Ти знаєш, що неодин із них варт більше як двацять долярів, а нема ні одного, щоб не був варт половини або й цілого доляра.
— Чи справді?
— Алеж так! Спитай кого хочеш. Хібаж ти ще ніколи не бачив діямантів, Геку?
— Ні, таки не бачив.
— О, королі мають цілі купи діямантів!
— Я не знаю ніяких королів, Томе.
— Певно, що ні. Але поїдь, Геку, в Европу, то побачиш, там вони цілими громадами бігають.
— Бігають?
— Бігають! Чи ти вдурів? Деж вони бігають?
— А от, ти кажеш.
— Говори до нього! Я хотів тільки сказати, що там можна їх побачити — але вони не бігають, чогож би їм
